Починалося все з туристичних зльотів у Денишах, на тлі дивовижної поліської природи: над річкою, поміж скелястих берегів, у хащі первісного лісу, де закохані в земну красу молоді та енергійні романтики співали біля вогнища пісні під акомпанемент найзручнішого для походів інструменту – гітари. Тут море грибів, з-під ніг раз-по-раз вистрибують ящірки – наступити можна, тихо дзюрчить попід берегами річка, а на природному скеледромі тренуються підкорювачі гірських вершин...

Засновниками фестивалю стали житомирські барди, до них приєдналися однодумці, друзі з інших міст колишньої радянської держави. Незважаючи на політичні, соціальні та інші зсуви нашого життя, вони так і залишилися справжніми його співцями, філософами, поетами, музикантами – тією творчою силою, яку можна образно позначити як нитку Аріадни в сутінках глобальних соціально-політичних змін.

Душа, головний організатор, „роботяга” фестивалю – житомирянин Олександр Щирін, закохана в авторську пісню та співану поезію людина, своєрідний магніт для таких, як сам. Найперша помічниця й порадниця – його дружина, соратник у всіх справах Ніна Щиріна, яка бере на свої плечі найтяжчу роботу на фестивалі – обслуговування гостей та учасників. Поруч, пліч-о-пліч, захоплено віддають себе організаторській роботі Тетяна Воронова, Ірина Шахрай та інші друзі-житомиряни.

Якщо в перші роки фестиваль проводили самотужки, власним коштом і зусиллями, то нині „Мі-сі-соль”, заживши слави, ставши постійним заходом, має вже багатьох спонсорів. Цього літа допомогу фестивалю надали Житомирське обласне управління культури, Житомирське обласне радіо, „Радіохвиля”, Музичний салон на вул. Михайлівській, оператор мобільного зв’язку компанія Beeline, фірми „Вітас”, „Феруміна” „Елтокс Арм” та інші.

Уперше побувавши на такому фестивалі, була приємно вражена ставленням організаторів та учасників до облаштування місця його проведення, до довкілля. Кожному з учасників і гостей видали прграму фестивалю, на звороті якої розміщено пам’ятку „Прочитай, запам’ятай і розкажи іншому!!!”. Це пропозиція оргкомітету дотримуватися декількох важливих правил людського співжиття зі шляхетною метою: не зіпсувати настрою й відпочинку собі та іншим, звірів не розігнати, природи не знищити. Про фестиваль заздалегідь знають і в розташованому поруч санаторії. Відпочивальники перепитують учасників, коли і що відбудеться за програмою, і приходять на дійство як глядачі. Довкола місця проведення організовано стоянки для автомашин, наметових містечок. Однак я ніде не помітила сміття, яке б хтось залишив після себе. На деревах розміщено покажчики для прибулих: люди одразу орієнтуються, куди їм прямувати за тим чи іншим.

Організатори подбали й про те, аби для всіх прибулих і гостей знайшлося місце розташування, відповідно забезпечене спальним місцем. Хоча постійні учасники все необхідне мали з собою. Оргкомітет забезпечив загальне харчування біля вогнища, оформлення сцени, озвучення з найсучаснішою аудіо- та відеотехнікою, відеозйомкою головних подій фестивалю.

Приємно було побачити й почути на фестивалі таких відомих київських бардів як Валерій Вінарський (цього літа виступив у дуеті зі своєю ученицею – талановитою київською школяркою Алісою Ніконовою, зірвавши приз глядацьких симпатій), Ігор Жук, Інна Труфанова, Микола Чернявський та інші. Вінничанка Наталія Пудайло вразила всіх власними витонченими творами на вірші Ахматової та Бродського. Житомирський бард Костянтин Куликов, молода людина, котрій довелося стверджувати в собі мужність і життєлюбність в екстремальній життєвій ситуації (до людей сильної волі завжди підсвідомо тягнуться інші), був улюбленцем публіки. Були тут і одесити, і москвичі, чернівчани, земляки Лесі Українки... Глядацькі овації зірвав учасник фестивалю з Новограда-Волинського Ігор Завгородський – власник надзвичайно красивого голосу – за виконання непрограмної народної пісні.

Переможці конкурсу взяли участь у гала-концерті, який відбувся в неділю 22 липня.

Бардівська пісня – це зазвичай філософська річ, зі своїми особливостями, чистотою думки і почуття. Тому й об’єднує вона людей непересічних, глибокодумних, що шукають сенс свого існування в чомусь глобальному. Однак це не означає, що їм не властиві звичайні людські риси, потреби, почуття гумору (воно в них, можливо, більш витончене, ніж у більшості з нас). Не випадково в програмі – концерт „Фестиваль сміється”. Тут неперевершеними були всі. Навіть гроза, що зірвалася в цю мить, не завадила веселому настрою: учасники сипонули під тент до вогнища і там продовжили співи, плавно перейшовши від гумористичної пісні до ліричної.

Не хочеться говорити про конкурсні пісні – моє завдання не переможців показати, а звернути увагу читача на сам факт фестивалю, позначеного щирістю почуттів, розмаїтістю думок і водночас демократичністю, культурою, творчою єдністю, взаєморозумінням, які й допоможуть вижити людській сутності у швидкісному вирі сьогоденних змін.

Щасти тобі, „Мі-сі-соль”! Живи і процвітай, єднай людей, висвітлюй їхні душі...

Лариса Антоненко,

журналіст.